Мій дядько чесний без догани,

    Коли не жартом занеміг,

    Небожа змусив до пошани

    І краще вигадать не міг,



Воно й для інших приклад гожий;

Але яка нудота, Боже,

При хворім день і ніч сидіть,

Не покидаючи й на мить!



    Яке лукавство двоязике —

    Напівживого розважать,

    Йому подушки поправлять,

    Журливо подавати ліки,



Зітхать і думку берегти:

"Коли ж візьмуть тебе чорти!"



(c) igordudnik



отсюда: http://e-apraksina.livejournal.com/friends/